Відбудова
України

(Школа славістики та східноєвропейських студій Університетського коледжу Лондона)
Даша – дослідниця і працівниця культури з Києва. Стипендіатка програми «Chevening» (2020/2021). Закінчила Королівський коледж Лондона зі ступенем магістерки освіти в галузі мистецтва й культури. Організаторка низки мистецьких і культурних проєктів у рамках діяльності самоорганізованих українських мистецьких колективів. Тривалий час співпрацювала з українським видавництвом IST як редакторка і перекладачка. З 2019 року викладає в «Kyiv Academy of Media Arts», а в 2016–2019 роках була викладачкою Британської Ради в Україні (Київ). Докторантка Школи славістики та східноєвропейських студій UCL. Наразі досліджує стратегії діяльності й естетично-політичну мову українських мистецьких та культурних ініціатив в екзилі.

(Центр міської історії, Львів)
Докторка наук, директорка Центру міської історії (Україна) – інституції, сфокусованої на проведенні досліджень, цифровій і публічній історії, реалізації освітніх програм. Сфера її наукових інтересів включає повоєнну історію прикордонних міст, спадщину й планування соціалістичних міст та їхню подальшу долю. Іншим напрямком роботи Софії є публічна історія; зокрема, вона займається кураторством виставок і просторових меморіальних проєктів у міському контексті. Пройшла стажування в Інституті гуманітарних досліджень у Відні, Колумбійському університеті (програма історичного діалогу та підзвітності) та Українському науковому інституті Гарвардського університету. Наразі є старшою науковою співробітницею Центру сучасної історії в Потсдамі.

(Єльська школа мистецтв)
Штатна професорка Єльської школи мистецтв, де викладає курс, присвячений критичним практикам у мистецтві. Перша жінка, яка очолила Єльську школу мистецтв (2016–2021). У минулому працювала канцлеркою Королівського інституту мистецтв у Стокгольмі (Швеція), директоркою Офісу у справах сучасного мистецтва в Осло (Норвегія). Директорка-засновниця Центру сучасного мистецтва Сороса в Києві з 1990 по 2000 рік. На початку своєї кар’єри керувала відділом міжнародних виставок у Міжнародному центрі фотографії Корнелла Капи. Нині також є запрошеною професоркою з теорії мистецтва і викладає у магістратурі з візуальних мистецтв Університету архітектури (IUAV) у Венеції (Італія) та в Університеті Луїджі Бокконі в Мілані (Італія). Отримала магістерський ступінь з естетики й теорії мистецтва в Центрі досліджень сучасної європейської філософії (Лондон) та бакалаврський ступінь в Барнардському коледжі (Нью-Йорк).

(Школа славістики та східноєвропейських студій Університетського коледжу Лондона)
Досліджує архітектуру й міста з антропологічної точки зору. Викладає критичні регіональні студії у Школі славістики та східноєвропейських студій Університетського коледжу Лондона. Його перша книжка, «Комплекс “Палац”: сталінський хмарочос, капіталістична Варшава й виправляння міста», вийшла у видавництві «Indiana University Press» у 2019 році. Зараз завершує роботу над другою публікацією – критичним дослідженням політики й архітектури в пострадянській Росії. Директор Центру досліджень соціальних і культурних проблем при Університетському коледжі (UCL SSEES FRINGE). Організатор проєкту PPV («Перевертання вертикалі влади: політика та естетика на глобальному Сході») – платформи для семінарів та подій при UCL.

(Школа публічної архітектури Університету Кінів)
Деніель Джонас-Рош – викладач, дослідник архітектури, куратор і письменник з Нью-Йорка; народився і виріс у Бостоні. Коло наукових інтересів включає соціалістичні мистецтво й архітектуру, а також історію робітництва у США. Незабаром має вийти книжка автора «Слоунівське місто: Альфред Слоун, постфордизм і американський апартеїд» («DOM publishers», Берлін). Наукові праці Роша друкували Прінстонський університет й Університет Райса; дописи автора також готуються до публікації в Університеті Пуерто-Рико та Школі архітектури Массачусетського технологічного інституту. Співпрацює з «Architects Newspaper» і «New York Review of Architecture», викладає у Школі публічної архітектури Університету Кінів.

(Міністерство Інфраструктури України)
Заступниця міністра інфраструктури (реконструкція, стратегічне планування, логістика).

(Єльська школа мистецтв)
Штатна професорка Єльської школи мистецтв, де викладає курс, присвячений критичним практикам у мистецтві. Перша жінка, яка очолила Єльську школу мистецтв (2016–2021). У минулому працювала канцлеркою Королівського інституту мистецтв у Стокгольмі (Швеція), директоркою Офісу у справах сучасного мистецтва в Осло (Норвегія). Директорка-засновниця Центру сучасного мистецтва Сороса в Києві з 1990 по 2000 рік. На початку своєї кар’єри керувала відділом міжнародних виставок у Міжнародному центрі фотографії Корнелла Капи. Нині також є запрошеною професоркою з теорії мистецтва і викладає у магістратурі з візуальних мистецтв Університету архітектури (IUAV) у Венеції (Італія) та в Університеті Луїджі Бокконі в Мілані (Італія). Отримала магістерський ступінь з естетики й теорії мистецтва в Центрі досліджень сучасної європейської філософії (Лондон) та бакалаврський ступінь в Барнардському коледжі (Нью-Йорк).

(Школа славістики та східноєвропейських студій UCL)
Досліджує архітектуру й міста з антропологічної точки зору. Викладає критичні регіональні студії у Школі славістики та східноєвропейських студій Університетського коледжу Лондона. Його перша книжка, «Палацовий комплекс: сталінський хмарочос, капіталістична Варшава й виправляння міста», вийшла у видавництві «Indiana University Press» у 2019 році. Зараз завершує роботу над другою публікацією – критичним дослідженням політики й архітектури в пострадянській Росії. Директор Центру досліджень соціальних і культурних проблем при Університетському коледжі (UCL SSEES FRINGE). Організатор проєкту PPV («Перевертання вертикалі влади: політика та естетика на глобальному Сході») – платформи для семінарів та подій при UCL.

(Центр міської історії, Львів)
Докторка наук, директорка Центру міської історії (Україна) – інституції, сфокусованої на проведенні досліджень, цифровій і публічній історії, реалізації освітніх програм. Сфера її наукових інтересів включає повоєнну історію прикордонних міст, спадщину й планування соціалістичних міст та їхню подальшу долю. Іншим напрямком роботи Софії є публічна історія; зокрема, вона займається кураторством виставок і просторових меморіальних проєктів у міському контексті. Пройшла стажування в Інституті гуманітарних досліджень у Відні, Колумбійському університеті (програма історичного діалогу та підзвітності) та Українському науковому інституті Гарвардського університету. Наразі є старшою науковою співробітницею Центру сучасної історії в Потсдамі.

Український поет, перекладач, есеїст, літературний критик. Автор п’яти поетичних книжок, лауреат кількох українських та міжнародних літературних премій. Перекладає художню та науково-популярну літературу з польської, англійської, болгарської, македонської, білоруської та російської на українську.

(Школа славістики та східноєвропейських студій Університетського коледжу Лондона)
Українська дослідниця візуального мистецтва та письменниця. Народилася в Луганську. Працює в галузі нових медіа та комунікацій (зосереджена на героїчному наративі Донбасу в радянських і пострадянських ЗМІ та мистецтві). Працювала репортеркою і заступницею веб-редактора газети «День» (2012–2014), кураторкою і програмною керівницею донбасознавчого проєкту в «Ізоляції» (2014–2015), дослідницею і кураторкою публічних програм «PinchukArtCentre» (2016–2021). Серед її публікацій – книги «Гендерні дослідження» (2015), «Чому в українському мистецтві є великі художниці» (2019), спеціальний випуск «Ейфорія та втома: українське мистецтво та суспільство після 2014» (у співавторстві з Тетяною Кочубінською, 2019) та «Посібник куратора» (у співавторстві з Олександрою Погребняк та Дмитром Чепурним, 2020). Співкураторка проєкту «Вторинний архів». Вивчає роль мистецтва та культури під час політичної трансформації та війни. Запрошена наукова співробітниця Школи слов’янських та східноєвропейських студій Університетського коледжу Лондона.

(Школа славістики та східноєвропейських студій Університетського коледжу Лондона)
Викладач порівняльної східноєвропейської літератури Школи слов’янських і східноєвропейських студій Університетського коледжу Лондона. Автор книги «Пам'ять, місто і спадок Другої світової у Східній і Центральній Європі: привиди інших» («Routledge», 2019) і співавтор книги «Пам’ятаючи Катинь» («Polity», 2012). Співредактор публікації «Пам'ять і теорія у Східній Європі» («Palgrave Macmillan», 2013). Його переклади українських письменників публікувалися в «Modern Poetry in Translation», «Words Without Borders», «The London Review of Books» тощо.

(Інститут гуманітарних досліджень)
Досліджує, пише, малює. Запрошена наукова співробітниця Інституту гуманітарних досліджень у Відні. Отримала ступінь докторки філософії в Університеті Сент-Ендрюс, Шотландія (2021). Її робота базується на перетині екологічних, деколоніальних і феміністичних методологій, а також мистецьких досліджень. Більше про неї тут: daryatsymbalyuk.com.

(Інститут образотворчих мистецтв Нью-Йоркського університету)
Архітектор та історик мистецтва з Дамаска; зараз проживає в Нью-Йорку. Вивчає роль зображень і технологій їхнього продукування у створенні й підваженні потенціалу реальних і вигаданих місць. В Інституті образотворчих мистецтв Нью-Йоркського університету пише дисертацію про середньовічні магічно-лікарські чаші із зображенням Кааби. Директор «Sigil», арт-дизайнерського колективу, який досліджує метаморфози арабських ландшафтів, позначених минулою та сучасною боротьбою. Викладає в Куперському союзі сприяння розвитку науки та мистецтва й Нью-Йоркському університеті. Найбільш недавня робота, «Щодо споглядання інших трупів», була опублікована в JSAH (80.04, 2021). Недавнє інтерв’ю про творчу практику увійшло до «Art Papers» (45.03, 2022).

(Центр просторових технологій)
Народився у 1991 в Хмельницькому (Україна). Архітектор, дослідник, педагог. Директор-засновник «Центру просторових технологій» (CST), мультидисциплінарної практики в Києві. До започаткування CST вивчав архітектуру в Києві. Навчався за Програмою імені Фулбрайта й отримав ступінь магістра з архітектури в Університеті Орегону (США). Працював архітектором у Японії та Нідерландах. Запрошений лектор багатьох міжнародних установ, таких як Архітектурна асоціація (Лондон) та Королівський коледж мистецтв (Лондон). Як дослідник, прагне до ґрунтовної роботи в українському контексті й одночасного встановлення важливих зв’язків і діалогу з великими міжнародними культурними та освітніми інституціями з метою формування новаторської, багатогранної та обізнаної критичної перспективи.

Магістр міського дизайну (Берлінський технічний університет) та доктор наук (Швейцарський федеральний технологічний інститут Цюріха, факультет архітектури). Запрошений викладач та експерт. Брав активну участь у проєктах Політехнічного університету в Мілані, ETH (у контексті розробки концепції міської моделюючої гри) та Інституту наукових технологій та політики (у контексті інституційного розвитку).

(Єльська школа навколишнього середовища; Єльська юридична школа)
Професор, дослідник екологічної справедливості в Єльській школі навколишнього середовища; професор Єльської юридичної школи. Колишній президент Асоціації американських юридичних шкіл. Викладав у Стенфордській юридичній школі та Гарвардській юридичній школі, де був запрошеним професором права як представник народу онейда. Був радником генерального прокурора з питань навколишнього середовища та справ індіанців у міністерстві юстиції США. Працював у правлінні Інституту екологічного права, Національній консультативній раді з питань екологічної справедливості EPA та Національному дорадчому органі з питань нафтогазової індустрії. Голова правління «EarthDay.org», голова-засновник «Advancement Project», провідної організації захисту громадянських прав. Член Ради захисту природних ресурсів. Входить до консультативної ради Коннектикутського морського гранту. Працював консультантом ООН з екологічних питань. Довічний член Американського юридичного інституту та Ради з міжнародних відносин.

(Центр міської історії, Львів)
Наукова співробітниця Центру міської історії у Львові та дослідниця Центру сучасної історії у Потсдамі. Має ступінь докторки філософії з соціологічних наук (2015, Інститут соціології НАН України). З березня 2022 року очолює українську команду в рамках міжнародної документаційної ініціативи «24.02.22, 5 ранку». Цієї осені поїде до Колумбійського університету за Програмою імені Фулбрайта. Цікавиться методами соціологічних досліджень, усною історією, міською соціологією, просторовими та соціальними трансформаціями після радянського соціалізму.

(«MetaLab», Київ)
Архітекторка, дослідниця, співзасновниця ГО «Urban Curators» та ініціативи СO-HATY. Її цікавлять низові підходи до ревіталізації міста, тимчасові інтервенції та мистецькі аспекти урбаністичних практик. З 2015 року працювала у східній частині України, залучаючи місцеві громади до роботи з міським ландшафтом. Її нинішній проєкт зосереджений на інтегрованому, сталому та швидкому наданні житла для ВПО в Україні.

(Студія міського дизайну при Королівському коледжі мистецтв (Лондон), студія «Hollow Forms»)
Засновниця студії «Hollow Forms», архітекторка й візуальна мисткиня, яка досліджує землю як глибинний простір, що має значну культурну цінність. Зокрема, Сруджі цікавлять її потенційні розриви, які уможливлюють уявне звільнення. Працює зі склом, текстами, архівами, картами, гіпсовими зліпками та плівкою; кожен медіум є для неї об’єктом, що викликає емоційний відгук і надає емоційну підтримку. Це допомагає Дімі поставити питання про значення культурної спадщини та громадського простору в контексті Середнього Сходу. Розробляє проєкти в тісній співпраці з археолог_инями, антрополог_инями, звуковими дизайнер_ками та склодув_ками. Наразі є стипендіаткою Премії Джаміля у Музеї Вікторії та Альберта й очолює студію з міського дизайну в Королівському коледжі мистецтв у Лондоні.

Незалежна наукова консультантка, фасилітаторка і менторка стратегічних, тактичних міських і соціальних проєктів, а також освітніх програмах «GIZ Ukraine» та ГО «Інша Освіта». До 24 лютого виконувала роль національної менторки з розробки стратегій інтегрованого розвитку міста Мелітополя та районів Харкова. Наразі працює у проєкті «ReStart Ukraine», який має намір розробити стратегію відновлення України та фокусується на воєнному та повоєнному відновленні критичної соціальної інфраструктури, а також питаннях вимушеної міграції та повернення. Отримала магістерський ступінь з соціальних наук у Національному університеті «Києво-Могилянська академія» (2011).

(Архітекторка, дизайнерка. Київ/Нью-Йорк)
Українська дизайнерка, педагогиня і підприємиця. Наразі живе і працює в Брукліні, Нью-Йорк. Має різноманітний з погляду масштабів і типологій досвід роботи: від дизайну об’єктів та іграшок, інсталяцій та інтер’єрів до проєктування та реалізації проєктів архітектурних і громадських просторів. Зараз залучена до ініціатив з підтримки України в Нью-Йорку та на батьківщині.
Спільно з Ліндсі Гаркема працює над «Дія-Ти/Diya-Ty», ініціативою зі створення дизайнерських майстерень для української молоді з метою формування навичок, які допоможуть майбутній відбудові. Проєкт реалізується за підтримки Ради мистецтв штату Нью-Йорк. Серед інших поточних проєктів Саші, які творяться у співпраці з іншими митцями й мисткинями, слід назвати багаторічну дослідницьку ініціативу за участі «WIP Collaborative» і «Verona Carpenter Architects». Ця ініціатива, яка передбачає дизайн громадських просторів з урахуванням нейрорізноманіття, перемогла на конкурсі «The Restorative City» від «Design Trust for Public Space» (2021).

(«WIP Studio», Нью-Йорк)
Вона/її. Архітекторка і педагогиня з Брукліна, засновниця «WIP: Work in Progress | Women In Practice» та засновниця й учасниця «WIP Collaborative», спільної практики феміністичного дизайну, зосередженої на проєктах, які залучають спільноти та громадськість. Викладає в Міському коледжі Нью-Йорка та Барнардському коледжі. Наразі спільно з Сашею Топольницькою працює над «Дія-Ти/Diya-Ty», ініціативою зі створення дизайнерських майстерень для української молоді з метою формування навичок, які допоможуть майбутній відбудові. Проєкт реалізується за підтримки Ради мистецтв штату Нью-Йорк. Серед інших поточних проєктів, які творяться у співпраці з іншими митцями й мисткинями, слід назвати багаторічну дослідницьку ініціативу за участі «WIP Collaborative» і «Verona Carpenter Architects». Ця ініціатива, яка передбачає дизайн громадських просторів з урахуванням нейрорізноманіття, перемогла на конкурсі «The Restorative City» від «Design Trust for Public Space» (2021).

(Харківська школа архітектури)
Історикиня, заступниця проректора Харківської школи архітектури. Евакуювалася з Харкова до Львова в березні 2022 року. Як викладачка гуманітарного блоку розробляє курси, які враховують культурний та соціальний контекст архітектури, дослідження спадщини та урбаністичні практики. Її наукові інтереси включають соціальну та культурну історію Радянської України, міську історію, урбаністичну спадщину та практики, які стимулюють сталий розвиток міст і громад. До 2019 року була заступницею директорки та керівницею програм публічної історії в Центрі міської історії (Львів, Україна); керувала проєктами публічної історії щодо суперечливої пам’яті та інклюзивних підходів до роботи зі спадщиною.

(Центр міської історії Центрально-Східної Європи, Львів)
Наукова співробітниця Центру міської історії Центрально-Східної Європи у Львові (Україна). У 2014 захистила кандидатську дисертацію («Офіційна радянська політика пам’яті про нацистську окупацію. За матеріалами Харківської області, 1943–1985»). Її остання книга (у співавторстві з Володимиром Куликовим) – «Праця, виснаження та успіх: промислові мономіста Донбасу» (Львів, 2018). Була співредакторкою та співавторкою спеціального випуску журналу «Region» («Донбаське уявне: спадщина, культура, спільноти», разом із Вікторією Донован) й публікації «Політичний культ смерті в Україні: традиції та виміри від Першої світової до сьогодення» (спільно з Гвідо Хаусманом). Наукові інтереси Ірини включають (пост)радянську політику пам’яті, музеєзнавство, радянську та промислову спадщину. Як координаторка й учасниця причетна до дослідницьких проєктів і проєктів публічної історії: «Деіндустріалізація та конфлікт на Донбасі» (за сприяння GCRF, 2019) та «(Не)архівна (пост)індустрія» (за сприяння «House of Europe», 2020–2021). Зараз бере участь у міжнародному проєкті «Відкрита спадщина», спрямованому на адаптивне повторне використання спадщини («Horizon», 2020) та міжнародному дослідницькому проєкті «Соціальна політика в європейському прикордонні. Порівняльне й транснаціональне дослідження, 1870–1990-ті (SOCIOBORD)».

Архітекторка й реставраторка, лауреатка Державної премії України в галузі архітектури (2011). Закінчила Харківський національний університет будівництва і архітектури.

(Центральноєвропейський університет, Будапешт/Відень)
Мистецтвознавиця та кураторка, спеціалізується на соцреалізмі в українському візуальному мистецтві. Зараз є докторанткою із порівняльної історії в Центральноєвропейському університеті (Будапешт/Відень) і кураторкою бібліотеки ГО «Музей сучасного мистецтва» (Київ, Україна).

bio coming soon

(Школа архітектури Бартлетта Університетського коледжу Лондона)
Професор архітектури та глобальної сучасності в Школі архітектури Бартлетта (UCL), директор магістерської програми з архітектури та історичних міських середовищ. Рушієм своїх досліджень вважає історіографічну нерівність і сталий розвиток. Опублікував понад 20 книг. У 2016 і 2017 роках нагороджений відзнаками президента RIBA за дослідження; першу нагороду здобув за роботу над успішною номінацією модерністського міста Асмара (Еритрея) на включення до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, другу за вивчення ультрамодернізму в Маньчжурії. У 2020 році став співзасновником глобальної спільноти MoHoA (Сучасна спадщина Африки / Сучасна спадщина в антропоцені), яка з 26 до 28 жовтня проводить конференцію в UCL.

(Центр Марка Блока, Берлін)
Докторка наук, дослідниця сучасної соціально-економічної історії Центральної та Східної Європи в Центрі Марка Блока в Берліні. Вивчає, як промисловість, служби критичної інфраструктури та звичайні люди адаптуються до геополітичної напруги та конфлікту. Після захисту докторської дисертації про радянських міжнародних банкірів у часи «холодної війни» (Нантерський університет, 2018) з 2005 по 2015 рік працювала в Україні. Починаючи з 2014 року документувала здійснення водопостачання на Донбасі в умовах бойових дій. У Центрі Марка Блока керує проєктом «LimSpaces. Життя з невизначеністю. Стратегії адаптації та горизонти очікувань в Україні та Молдові» у співпраці з ZOiS та CNRS-Géographie-Cités. Доповнене видання її книжки «Ukrainiens» вийшло у червні 2022 року («Editions Ateliers Henry Dougier»).

(Школа комунікації Університету Саймона Фрейзера, Ванкувер)
Світлана Матвієнко є доценткою критичного медіааналізу в Школі комунікації Університету Саймона Фрейзера. Її дослідження та викладацька діяльність зосереджені на інформаційних та кібервійнах; політичній економіці інформації; медіа та навколишньому середовищі; інфраструктурних студіях; студіях наук та технологій. Пише про практики протистояння та мобілізації; дигітальний мілітаризм; дезінформацію; історію Інтернету; кібернетику; психоаналіз; постгуманізм; радянську та пострадянську технополітику; ядерні культури, а саме, Чорнобильську зону відчуження. Співредакторка двох збірок, «Уявний застосунок» (MIT Press, 2014) та «Лакан та постлюдина» (Palgrave Macmillan, 2018). Вона є співавторкою книги Кібервійна та революція: дигітальна звідня в глобальному капіталізмі (Minnesota UP, 2019), що отримала премію 2019 року в категорії «Наука, технології та мистецтво в міжнародних відносинах» (STAIR) Асоціації міжнародних досліджень та премії Канадської асоціації комунікацій 2020 року Гертруди Дж. Робінсон.

Історикиня мистецтва, чиї дослідницькі інтереси охоплюють візуальну культуру, (феміністичну) епістемологію та екологічні гуманітарні науки загалом. Приділяє особливу увагу проєкту радянської модерності та її ідеологічним і матеріальним наслідкам у контексті просторів, тіл і територій. Отримала магістерський ступінь з історії мистецтва в Університеті Нью-Йорка та з аналітичної хімії в Київському національному університеті.

Доктор економічних наук, директор департаменту економічного розвитку Житомирської міської ради (2016-2021), співзасновник НГО “Житомирський волонтерський штаб”. Більше 15ти проєктів із на суму понад 85 мільйонів євро було розроблено під його керівництвом – міжнародна технічна та фінансова допомога (GIZ, SECO, KFW, Угода мерівб та ін.), конецепція інтегрованого розвитку міста Житомира 2030 та галузевих стратегічних документів (план дій сталого енергетичного розвитку, план сталої міської мобільності, план місцевого економічного розвитку тощо), розроблено та сертифіковано муніципальну систему енергетичного менеджменту.

(Нідерландський інститут перспективних студій)
Кейт Браун досліджує те, що відбувається, коли на перетині історії, науки, технологій та біополітики виникають масштабні катастрофи й модерністські пустки. Авторка чотирьох книжок на теми демографічної політики, лінгвістичного картографування, виробництва ядерної зброї та супутніх утопічних спільнот, впливу Чорнобильської катастрофи на здоров’я та навколишнє середовище, наративних інновацій в історіографії ХХІ столітті. Нині досліджує історію тих, кого називає «людьми рослин»: корінних жителів, селян і ексцентричних з погляду суспільства вчених, які задовго до інших зрозуміли, що рослини спілкуються, мають сенсорні здібності, пам’ять і інтелект. Викладає історію навколишнього середовища, історію «холодної війни» та написання нехудожніх історичних текстів. У минулому була стипендіаткою Фонду Ґуґґенгайма, Фонду Карнегі, Інституту європейського університету, Інституту Кеннана, Центру російських і євразійських досліджень імені Девіса (Гарвард) та Музею Голокосту (США). Дослідження Браун відбувалися за підтримки Національного фонду гуманітарних наук, Американської ради наукових товариств, Ради міжнародних досліджень і обмінів, Дослідницького фонду соціальних наук. Редакторка-консультантка «American Historical Review», співзасновниця спеціального розділу цього видання («History Unclassified»). Старша редакторка «International Labor and Working Class History».

Член Української спілки психотерапевтів, супервізор і коуч. Асистент кафедри психіатрії та психотерапії Львівського національного медичного університету. Народний депутат України VIII скликання (з 2014 по 2019 рік), голова депутатської політичної групи «Самопоміч»

(Центр Прімо Леві, Париж)
Клінічна психологиня й психоаналітикиня. Штатна психологиня Центру Прімо Леві в Парижі (з 2005), має приватну психоаналітичну практику. Учасниця й тренінг-аналітикиня Лаканівської школи психоаналізу (Берклі, Каліфорнія). Колишня клінічна директорка «Survivors International» (Сан-Франциско, США) – центру терапії для жертв політичного насильства. Співавторка Стамбульського протоколу, підтриманого ООН. Має численні публікації з психоаналізу та аналітичної практики у сфері політичного насильства й катувань, у тому числі з питань жіночого здоров’я та гендерно зумовленого насильства.

(Єльська школа медицини)
Доктор філософії. Займається психоаналізом дітей та дорослих. Гарісівський професор дитячого психоаналізу та професор психіатрії в Єльській школі медицини. Співдиректор Єльського центру з питань травматичного стресу та відновлення при Єльському дитячому дослідницькому центрі. Співрозробник методики інтервенції у випадку дитячого й сімейного травматичного стресу (CFTSI), єдиної заснованої на фактичних даних короткій інтервенції раннього етапу, яка бере до уваги розвиток і динаміку й призначена для дітей і сімей, які постраждали від нещодавніх травматичних подій; сьогодні методика застосовується на національному та міжнародному рівнях. Багато працював з дітьми, родинами й спільнотами, які стикнулися з травматичними подіями, сексуальним насильством, проблемами зі здоров’ям, масовими смертями та іншими катастрофічними подіями.

Орест Василюк є візальним художником, психологом, та психотерапевтом із спеціалізацією в психодинаміці, проживає у Львові в Україні. Василюк має досвід та належну клінічну практику в індивідуальній та груповій психотерапії та в мистецькій теорії; наразі практикує в Центрі ментального здоров’я лікарні Св. Пантелеймона. Є кандидатом у психотерапевти у Львівському психоаналітичному інституті ментального здоров’я. Має ступінь магістра психології Львівського державного університету безпеки життєдіяльності та ступінь бакалавра ужиткових мистецтв Львівського державного коледжу декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша.

Нікіта Кадан — художник що проживає в Києві. Кадан працює з живописом, графікою, інсталяцією, часто в міждисциплінарній співпраці із архітектор_ками, соціолог_инями, та правозахисни_цями. Він є членом здожнього колективу Р.Е.П. (Революційний Експериментальний Простір) та засновником кураторського та активістського колективу Худрада.

Народився в Харкові, живе і працює в Києві (Україна). Художник, режисер, куратор. Закінчив Харківську державну академію дизайну і мистецтв. Один із засновників мистецького колективу «SOSka group». Працює з різними медіа, від site-specific інсталяцій і скульптур до фотографії та експериментального кіно. Його роботи демонструвалися на виставках і кінофестивалях, у тому числі на «Transmediale» на HKW у Берліні (2019), 35-му Кассельському фестивалі документального кіно (2018), «The Image of War» у «Bonniers Konsthall» у Стокгольмі (2017), «All the World's Futures» на 56-му Венеційському Бієнале (2015), Київській бієнале «Київська школа» (2015) та ін.

Алевтина Кахідзе – українською художниця, що працює із перформансом та рисунком. Проживає в Музичах, в Україні, 26 кілометрів від Києва. Виросла в донецькій області та пережила різкі та хаотичні зміни в Україні — від часів СРСР до дестабілізованого середовища після розпаду, із неоголошеною війної Росії в Україні в 2014 та нещодавного жорстокого російського вторгнення, що почалося 24 лютого 2022. Практика Кахідзе сфокусована на рослинах. Для неї, вони є прикладом для наслідування — вона розглядає рослини, як один з найкращих прикладів пацифізму на нашій планеті. Протистояння виготовленню зброї та судження щодо її фундаментального впливу на суспільство, є центральними для мистецької практики Кахідзе. Наразі, мисткиня досліджує можливості перервати ланцюг виготовлення зброї враховуючи існування та потребу в оборонних/визвольних війнах, свідком яких вона є своїй рідній країні.

(Центр візуальної культури)
Київський режисер і письменник. Його фільми демонструвалися на Міжнародному кінофестивалі у Роттердамі, «Kurzfilmtage Oberhausen», «Docudays IFF», в Інституті сучасного мистецтва (Лондон) і «SAVVY Contemporary» (Берлін) та ін. і зібрали низку фестивальних нагород. Після закінчення Києво-Могилянської академії навчався на програмі «Дім/робоче місце» («Ashkal Alwan», Бейрут). У 2008 році став співзасновником Центру візуальної культури (Київ) – ініціативи, що займається питаннями мистецтва, знань і політики.

(Єльський університет)
Вивчає роль фотографії у функціонуванні модусів раси, статі, сексуальності, класу й регіональної приналежності в культурі США з середини ХІХ століття до наших днів. Професорка американських студій імені Чарльза Г. Фарнема, професорка жіночих студій, студій гендеру та сексуальності Єльського університету. Виконує обов’язки співголови публічної програми гуманітарних наук, у рамках якої також керує семінаром, присвяченим фотографічній пам’яті. Досліджує мистецтво фотографії у таких своїх публікаціях, як «Ніжне насильство: візії дому в епоху американського імперіалізму», «Вагітні зображення» (у співпраці з фотографинею Сандрою Меттьюз), «Співтворення: потенційна історія фотографії» (у співпраці з Аріеллою Азулей, Венді Івелд, Сьюзен Мейселас і Лі Рейфорд; готується до друку), а також у низці есеїв, розділів у монографіях, презентацій, курованих нею виставок і рецензій.

(Колумбійський університет)
Маріанна Гірш пише про передачу спогадів про насильство через покоління, поєднуючи феміністську теорію з дослідженням пам’яті в глобальному контексті. Деякі з її нещодавних робіт включають в себе книги «Покоління постпам’яті: письменність та візуальна культура після Голокосту» (2012), «Привиди дому: загробне життя Чернівців в єврейській пам'яті» (2010) та «Школа фотографії у текучому часі: переформотування розбіжностей» (2020). Гірш є почесною професоркою порівняльного літературознавства та гендерних досліджень в Колумбійському університеті.

Ірина Цилік є фотографкою, фільммейкеркою та письменницею. Вона є режисеркою фільму «Земля блакитна наче апельсин», що отримав премію з режисури на кінофестивалі «Санденс» в 2020 році разом з іншими численними нагородами. Прем’єра нового повнометражного фільму Цилік «Рок. Папір. Граната», в основі якого лежить роман українського письменника та чоловіка Ірина Артема Чеха, відбудеться цієї осені. Цилік є авторкою «Глибина різкості» (збірка поезії, 2016), «Червоні плями на чорному» (збірка коротких оповідань, 2015), «Таке цікаве життя» (книга для дітей, 2015), «МІСТОрія однієї дружби» (пригодницька розповідь для дітей, 2016), «Родимки» (збірка коротких оповідань, 2013), «Післявчора» (роман, 2008), «Qi» (збірка поезії, 2007). Деякі з її віршів та коротких історій були перекладені англійською, німецькою, французькою, польською, литовською, чеською, шведською, румунською, каталонською, грецькою, італійською. Презентації проходили в декількох міжнародних літературних фестивалях та подіях, таких як Фестиваль поезії Ледбері, Фестиваль поезії Берліну, Міжнародний літературний фестиваль «Vilenica», книжкові ярмарки в Празі, Відні, Лейпцигу, Франкфурті, Вільнюсі та в інших містах. За роки російсько-української війни Ірина брала участь у багатьох літературних читаннях, документальних зйомках, та заняттях для дітей в зоні бойових дій. Її останні вірші та фільми відображають цей досвід.

(Центр міської історії, Львів)
Докторка наук, директорка Центру міської історії (Україна) – інституції, сфокусованої на проведенні досліджень, цифровій і публічній історії, реалізації освітніх програм. Сфера її наукових інтересів включає повоєнну історію прикордонних міст, спадщину й планування соціалістичних міст та їхню подальшу долю. Іншим напрямком роботи Софії є публічна історія; зокрема, вона займається кураторством виставок і просторових меморіальних проєктів у міському контексті. Пройшла стажування в Інституті гуманітарних досліджень у Відні, Колумбійському університеті (програма історичного діалогу та підзвітності) та Українському науковому інституті Гарвардського університету. Наразі є старшою науковою співробітницею Центру сучасної історії в Потсдамі.

(Історичний факультет Стетсонського університету)
Докторка наук. Докторський ступінь здобула у Принстонському університеті. Викладає на історичному факультеті Стетсонського університету. Присвятила українській культурі багато досліджень, як-от книгу «Бомонд на краю імперії: держава й сцена в Радянській Україні» (Торонто, 2017). Була стипендіаткою Українського наукового інституту Гарвардського університету й Університету Торонто; займалася дослідженнями в Україні в рамках Програми імені Фулбрайта (з 2019 по 2020 рік). Афілійована дослідниця Центру міської історії у Львові, афілійована викладачка театрознавства в Національному університеті імені Івана Франка, входить до Наукового товариства імені Шевченка в Нью-Йорку.

(Кафедра історії Пенсильванського університету)
Кімберлі Сент-Джуліан Вернон є кандидаткою історичних наук Пенсильванського університету. Вона отримала ступінь магістра в сфері Російських, Східноєвропейськихб та Центрально-Азійських студій в Гарвардськом університеті. Робота Кімберлі досліджує те, як присутність темношкірих людей сформувала ідеї та розуміння раси, етнічності, та національної політики в СССР, Східній Німеччині, та сучасній Україні та Росії. Її публічні статті зявлялися в у «Foreign Policy», «Moscow Times» та Російському альманасі Інституту Кеннана. Вона також є постійною коментаторкою про Україну та Росію в американських та міжнародних ЗМІ, таких як , CBC, CNN, MSNBC та NBC.

(Школа славістики та східноєвропейських студій Університетського коледжу Лондона)
Досліджує архітектуру й міста з антропологічної точки зору. Викладає критичні регіональні студії у Школі славістики та східноєвропейських студій Університетського коледжу Лондона. Його перша книжка, «Комплекс “Палац”: сталінський хмарочос, капіталістична Варшава й виправляння міста», вийшла у видавництві «Indiana University Press» у 2019 році. Зараз завершує роботу над другою публікацією – критичним дослідженням політики й архітектури в пострадянській Росії. Директор Центру досліджень соціальних і культурних проблем при Університетському коледжі (UCL SSEES FRINGE). Організатор проєкту PPV («Перевертання вертикалі влади: політика та естетика на глобальному Сході») – платформи для семінарів та подій при UCL.

(Кафедра Історії Університету Седертерна, Швеція)
Юлія – історикиня що фокусується на історії України та Східної європи в 20му сторіччі. В 2015 отримала ступінь докторки історичних наук в Стокгольмському університеті та університеті Седертерна. Фокусом її дисертації «Перевпорядкування значущих світів: пам’ять про Організацію Українських Націоналістів та УПА в пострадянській Україні» є застосування історії. Юлія навчала в Рівному (Україна), Ґетінґені (Німеччина), та Деусто (Іспанія) на магістерських програмах. Наразі вона є дослідницею в Університеті Седертерна в проєктах «Інформаційний менеджмент у російсько-українському конфлікті» та «Релігія та політика в Україні: вплив церков та релігійних традицій на формування колективної пам’яті» що фінансується фондом Балтійського моря. Її основним інтересом є політика памяті в країнах Східної Європи, історія церков та релігій, націоналізм, державотворення та конструювання націй, гернерні студії та історія жінок, а також постколоніальні студії.

(Центр візуальної культури)
Керівник Центру візуальної культури (ЦВК), інституції, яку співзаснував у Києві в 2008 році як платформу для співпраці наукових, мистецьких й активістських спільнот. Кандидат філософських наук (з естетики); викладав у Національному університеті «Києво-Могилянська академія», Європейському університеті Віадріна у Франкфурті-на-Одері, Університеті Гельсінкі, Вільному університеті Берліна, Академії імені Мерца в Штутґарті, Віденському університеті, Інституті перспективних досліджень у Варшаві («Політична критика») та Грайфсвальдському університеті. У 2016 році був запрошеним науковим співробітником Інституту гуманітарних досліджень у Відні. Співредактор «Путівника Київського Інтернаціоналу» (видавництво «Медуза», 2018) і «'68 NOW» («Archive Books», 2019), куратор проєктів «Європейський Інтернаціонал» (Державна академія мистецтв, Амстердам, 2018), «Гібридний мир» («Stroom», Гааґа, 2019), «Озброєна демократія» (2-а Варшавська бієнале, 2022) та ін. ЦВК є організатором Київської бієнале («Київська школа», 2015; «Київський Інтернаціонал», 2017; «Київський Інтернаціонал – '68 СЬОГОДНІ», 2018; «Чорна хмара», 2019; «Союзники», 2021) та співзасновником Альянсу східноєвропейських бієнале. У 2015 році ЦВК отримав нагороду Європейської культурної фундації ім. принцеси Марґріт, а в 2018 році був нагороджений премією імені Іґора Забеля в галузі культури і теорії.

Ольга Жук – кураторка з Києва, Україна. З осені 2021 займає посаду заступниці директорки сучасного мистецтва та музейних справ в національному комплексі мистецтва та культури «Мистецький арсенал». В 2017-2021 була креативною директоркою Довженко центру, працюючи з командою над розвитком інституції в напрямку сучасного музею та фільмового архіву. Найбільш знаковим кураторським проєктом Ольги є Книжковий Арсенал (2010-2016), що є видатною міждисциплінарною літераторно-мистецькою подією в Україні. В 2016 Ольга займала посаду голови нового департаменту культурної дипломатії в Міністерстві закордонних справ, де вона розробляла нові закони та рекомендації для презентації України закордоном, осучаснювала національний стенд на Франкфуртській книжковій ярмарці та брала участь в написанні засадничих документів для заснування Українського інституту. Жук має магістерський ступінь з культурології Національного університету «Києво-Могилянська академія»

(Єльський університет)
Келлер Істерлінг — дизайнерка, письменнця і професорка Єльського університету. Її книги включають: «Середній дизайн» (Verso 2021), «Позадержавне ремесло: сила інфраструктури простору» (Verso, 2014), «Віднімання» (Sternberg, 2014), «Стійка навинність: глобальна архітектура та політика маскараду» (MIT, 2005) та «Організаційний простір: пейзажі , шосе та будинки в Америці» (MIT, 1999).

(Єльська школа мистецтв)
Штатна професорка Єльської школи мистецтв, де викладає курс, присвячений критичним практикам у мистецтві. Перша жінка, яка очолила Єльську школу мистецтв (2016–2021). У минулому працювала канцлеркою Королівського інституту мистецтв у Стокгольмі (Швеція), директоркою Офісу у справах сучасного мистецтва в Осло (Норвегія). Директорка-засновниця Центру сучасного мистецтва Сороса в Києві з 1990 по 2000 рік. На початку своєї кар’єри керувала відділом міжнародних виставок у Міжнародному центрі фотографії Корнелла Капи. Нині також є запрошеною професоркою з теорії мистецтва і викладає у магістратурі з візуальних мистецтв Університету архітектури (IUAV) у Венеції (Італія) та в Університеті Луїджі Бокконі в Мілані (Італія). Отримала магістерський ступінь з естетики й теорії мистецтва в Центрі досліджень сучасної європейської філософії (Лондон) та бакалаврський ступінь в Барнардському коледжі (Нью-Йорк).

(Кінґстонський університет, Лондон)
Пітер Осборн – професор сучасної європейської філософії та директор Центру досліджень сучасної європейської філософії (CRMEP) Кінґстонського університету (Лондон). Співпрацював як запрошений професор з кафедрою філософії Університету Париж-VIII (2014, 2019), Королівським інститутом мистецтв у Стокгольмі (2015) та Школою мистецтв Єльського університету (2017). Має публікації в низці міжнародних журналів (включно з «Afterall», «Artforum», «Art History», «Cultural Studies», «New German Critique», «New Left Review», «October», «Telos», «Texte zur Kunst»); долучився до створення каталогів для 5-ї бієнале сучасного мистецтва «Маніфеста», галереї «Тейт модерн», Сіднейської бієнале, Центру мистецтв Вокера в Міннеаполісі, Офісу сучасного мистецтва Норвегії, Національного музею мистецтва, архітектури та дизайну в Осло, Центру мистецтв королеви Софії в Мадриді, ММК у Франкфурті та ін. Співкуратор національного представництва Норвегії на Венеційській бієнале 2011 року. З 1983 по 2016 рік був редактором британського журналу «Radical Philosophy». Автор книжок «Політика часу: сучасність і авангард» (1995; 2011), «Філософія в теорії культури» (2000), «Концептуальне мистецтво» (2002), «Маркс» (2004), «Де завгодно або ніде: філософія сучасного мистецтва» (2013), «Постконцептуальний стан» (2018) та ін. Наступна книжка Осборна, «Криза як форма», вийде у 2022 році.

Дослідник міського планування, магістр урбаністики (Віденський університет, Брюссельський вільний університет), бакалавр політичних наук (Києво-Могилянська академія). Очолював урбаністичну ГО «Розуміючи Радянський Поділ», яка займалася питаннями міської історії, радянської архітектури та місцевої ідентичності. Ініціатор і автор проєкту «Після соціалістичного модернізму» й збірника, виданого за результатами проєкту. Найбільше цікавиться такими темами, як управління містами, точки перетину земельної та житлової політики, міське планування.

(Університет Еморі)
Історикиня архітектури та містобудування, архітекторка за освітою, викладачка історії архітектури в Університеті Еморі. У своїх дослідженнях зосереджується на транснаціональному обміні ідеями щодо житла й урбаністичної форми у ХХ столітті. Авторка книжки «Просторова революція: архітектура й планування на зорі існування Радянського Союзу» («Cornell University Press», 2022), у якій головним чином розглядає Харків 1920-х років. Співредакторка книжки «Детройт – Москва – Детройт: архітектура індустріалізації, 1917–1945» («MIT Press», заплановано на 2023). У своїй новій праці досліджує міжвоєнний обмін досвідом у житловій сфері між США та Європою, вивчаючи Атланту як приклад таких перетинів. Здійснювала дослідження й публікації за підтримки Американської ради наукових товариств, Фонду Ґетті, Фонду Ґрема, Асоціації коледжів мистецтв та інших інституцій. Входить до правління Товариства істориків східноєвропейського, євразійського та російського мистецтва й архітектури.

bio coming soon

(Re-Start Ukraine)
Олександр Шевченко є урбаністом та засновником проєкту «Re-Start Ukraine» та агентства «Zvidsy». Поєднуючи інженерію, просторове планування, та урбаністичні студії, до повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Олександр синтезував ці дисципліни в агентстві «Zvidsy», а після – в проєкті «Re-Start Ukraine». Працюючи в контексті обмежених ресурсів, Олександр пропонує застосовувати стиль акупунктури до міст та муніципалітетів Україні. Наразі, в проєкті «Re-Start Ukraine» Олександр шукає ефективного поєднання урбаністичного планування, швидкого реагування на війну, та майбутнього стратегічного моделювання.

(Єльська школа архітектури)
Алан Платтус – професор архітектури та урбанізму в Єльській школі архітектури, де він веде курс з історії та теорії архітектури, історії урбанізму та дизайну та очолює літню програму в школі Ґетеборгу. Він заснував та співочолює майстерню убраністичного дизайну Єльського університету, що реалізувала відзначені нагородами проєкти міського дизайну та будівництва по всій Новій Англії та в усьому світі, включаючи транскордонний Парк Миру вздовж річки Йордан та постіндустріальний розвиток набережної та адаптацію узбережжя в Бріджпорті в Коннектикуті, і Ґетеборзі в Швеції. Читає лекції та публікує тексти з історії міст і громадянської видимості, а також з сучасної архітектури та урбаністики.

bio coming soon

(Спільне)
Олександр Кравчук є кандидатом наук з економіки. Він є співредактором видання Спільне/Commons Journal і зараз продовжує свою наукову роботу в рамках стипендії в Інституті наук про людину у Відні (IWM). Його наукові інтереси включають неолібералізм та альтернативну економічну політику, політичну економію та глобалізацію. Олександр залучений до публічних досліджень, які сприяють публічній дискусії та політиці, намагаючись дати перспективу альтернативних та емансипованих шляхів соціально-економічного розвитку. З початку війни проживає в Києві.

(Школа менеджменту Слоуна Массачусетського технологічного інституту)
Саймон Джонсон — професор підприємництва Рональда А. Курца (1954) у Школі менеджменту Слоуна Массачусетського технологічного інституту. Він був співзасновником і зараз веде популярний курс Лабораторія міжнародного підприємництва (GLAB) протягом останніх 20 років. Студенти MBA в GLAB працювали над понад 500 проєктами зі стартап-компаніями по всьому світу. Разом з Джоном Ґрубером він є співавтором книги «Америка, яка починає стрімко: як проривна наука може відродити економічне зростання та американську мрію». Нещодавно він був призначений до ради директорів Fannie Mae (OTCQB) разом із Шейлою Бейр, головою ради. Джонсон є членом Ради системних ризиків приватного сектора з моменту її заснування Шейлою Бейр у 2012 році; зараз цю групу очолює сер Пол Такер. З квітня 2009 року по квітень 2015 року він був членом групи економічних радників Бюджетного управління Конгресу США. У березні 2016 року Джонсон був третім видатним запрошеним співробітником Центрального банку Барбадосу. З березня 2007 року до кінця серпня 2008 року Джонсон був економічним радником (головним економістом) Міжнародного валютного фонду та директором його дослідницького департаменту. Джонсон отримав ступінь бакалавра економіки та політики в Оксфордському університеті, ступінь магістра економіки в Манчестерському університеті та ступінь доктора економіки в Массачусетському технологічному інституті.

(Міжнародний валютний фонд)
Починаючи з лютого 2017, Владислав є членом Виконавчої ради Міжнародного валютного фонду. Як заступник виконавчого директора, Владислав представляє 16 європейських країн, у тому числі Україну. До Міжнародного валютного фонду Владислав мав видатну банківську кар’єру на посаді заступника Голови Національного банку України відповідальним за реформи в банківському секторі. До того як доєднатися до Центрального банку в 2014, Владислав обіймав посаду фінансового директора UniCredit Україна, а також керував проєктами в Центральній та Східній Європі. З початку повномасштабного російського вторгнення в Україну, Владислав знаходиться в центрі великої кількості міжнародних проєктів з надавання фінансової підтримки Україні та планування післявоєнної відбудови. Він також є членом Міжнародної консультативної групи Національної ради з відновлення.

(Університет Британської Колумбії)
Деніз Феррейра да Сілва — академікиня і практикуюча художниця. Зараз вона є професоркою Інституту соціальної справедливості Університету Британської Колумбії. Вона є авторкою книг «Прямуючи до глобальної ідеї раси» (2007), «A Dívida Impagavel» (2019) і співредакторкою (разом з Полою Чакравартті) книги «Раса, імперія, та криза субстандарту» (2013). Кілька її статей були опубліковані в провідних міждисциплінарних журналах, таких як «Social Text», «Theory, Culture & Society», «PhiloSOPHIA», «Griffith Law Review», «Theory & Event», «The Black Scholar» тощо. Серед її мистецьких робіт — фільми «Serpent Rain» (2016), «4Waters-Deep Implicancy» (2018), «Soot Breath/Corpus Infinitum» (2020) у співпраці з Арджуною Нойман; та практики реляційного мистецтва Poethical Readings and Sensing Salon у співпраці з Валентиною Дезідері.

(Університетський Коледж Лондона)
Філіп Сендс, є професором права в Університетському Коледжі Лондона та запрошеним професором права в Гарварді. Він є практикуючим адвокатом у Matrix Chambers, часто виступає в якості радника в Міжнародному суді ООН та інших міжнародних судах і трибуналах, а також засідає як міжнародний арбітр. Він є членом правління фестивалю мистецтв і літератури Hay festival і президентом англійського ПЕН-клубу. Його останні книги — «Південно-західна вулиця: про походження злочинів проти людяності та геноциду» (2016) і «Щуряча лінія: любов, брехня та справедливість на слідах нацистського втікача» (2020).

Катерина Бусол – українська юристка, що спеціалізується на міжнародному гуманітарному, кримінальному праві, правосудді перехідного періоду, ґендері та культурній спадщині. Зараз вона є старшою викладачкою Національного університету «Києво-Могилянська академія», Україна, співробітницею Інституту досліджень Східної та Південно-Східної Європи імені Лейбніца, Німеччина, та дослідницею в Королівському інституті міжнародних відносин (Chatham House), Великобританія. Катерина працювала над різними питаннями підзвітності та правосуддя перехідного періоду, пов’язаних із російсько-українським збройним конфліктом, з ООН Жінки, Global Survivors Fund, Global Rights Compliance, а також українськими НУО, такими як Українська Гельсінська спілка з прав людини, Медійна ініціатива за права людини та Гончі правди. Вона також була запрошеною спеціалісткою в офісі прокурора Міжнародного кримінального суду. Катерина є засновницею #InternationalLawTalks та членкинею Правління Кембриджського товариства України, яке розширює освітні можливості для українських дітей.

(Європейський суд з прав людини)
Ганна Юдківська – українська суддя, що народилася в Києві. Займає посаду судді Європейського суду з прав людини від України. Докторка Ганна Юдківська є випускницею юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Україна) та Університету Страсбург III (Франція). Має диплом кандидатки наук Академії адвокатури України. Ганна Юдківська була адвокаткою захисту і членкинею Адвокатури, експерткою правозахисних організацій та керувала спадщиною проєкту з вивчення геноциду (нині – Інститут Шоа Університету Південної Каліфорнії) в Україні та Молдові. Ганна працювала юристкою у Секретаріаті ЄСПЛ та радницею Уповноваженого Ради з прав людини Європи. В 2010 Ганну Юдківську було обрано суддєю Європейського суду з прав людини, а у 2015–2016 роках вона займала посаду заступниці голови V секції Суду, з 2017 року – Ганна є головою IV секції Суду.
Суддя Юдківська також є доценткою кафедри європейського та міжнародного права Академії адвокатури України. Викладала та займалася дослідженнями в університетах США, Франції, Нідерландів, Ізраїлю та України. Юдківська є авторкою низки наукових статей з прав людини, міжнародного права та кримінального процесу, та є членкинею правління Європейського товариства міжнародного права та правління Української асоціації міжнародного права.

bio coming soon

(Університет Вісконсіна-Медісон)
Франсін Гірш є видатною професоркою історії Віласу в Університеті Вісконсіна-Медісон, де вона викладає курси з російської та радянської історії, післявоєнної Європи та історії прав людини. У 1998 році вона отримала ступінь докторки філософії в Прінстонському університеті. Її перша книга «Імперія націй: етнографічне знання та створення Радянського Союзу» (Корнелл, 2005) отримала кілька нагород, у тому числі премію Вейна С. Вучініча ASEEES. Її друга книга, «Радянський суд у Нюрнберзі: нова історія Міжнародного військового трибуналу після Другої світової війни» (Оксфорд, 2020), отримала чотири книжкові нагороди, включаючи премію Джорджа Луїса Біра Американської історичної асоціації. Гірш запустила новий книжковий проєкт про довгу історію російсько-американського конфлікту.

(Urban Forms Center)
Архітекторка, історикиня архітектури й кураторка. У 2014 році стала співзасновницею громадської організації «Urban Forms Center». Спеціалізується на архітектурі й містобудуванні ХХ століття в Україні й мультидисциплінарному підході до вивчення спадщини. Її перша книжка, «Славутич: архітектурний путівник», вийшла друком у 2015 році і була присвячена архітектурі останнього радянського міста Славутич. У 2019 році після багаторічних досліджень видала другу книжку: «Радянський модернізм. Бруталізм. Постмодернізм. Будинки та споруди в Україні 1955–1991 рр.». У 2020–2021 роках Губкіна курувала «Енциклопедію української архітектури».

(Екодія)
Наталія Гозак, виконавча директорка Екодії, однієї з провідних екологічних громадських організацій України. Екодія фокусується на адвокації та мобілізації громадськості у сферах енергетичних переміщень та зміни клімату, впливу сільського господарства та промисловості на довкілля. Наталія має 15-річний досвід роботи в екологічних громадських рухах від місцевих низових ГО до великих міжнародних організацій – до того, як приєднатися до Екодії, Наталія працювала у Всесвітньому фонді дикої природи в Україні та ПРограмі розвитку ООН. Вона має ступені магістра та бакалавра з екології та наук про навколишнє середовище Національного університету «Києво-Могилянська академія», має досвід з питаннях зміни клімату, охорони природи та роботи з громадянським суспільством.

(Урбаністична коаліція для України «Ro3kvit»)
Олег Дроздов – архітектор, урбаніст, художник, педагог. Народився в 1966 році. У 1990 році закінчив Харківський інженерно-будівельний університет за спеціальністю «Архітектура». З 1997 року є засновником і головним спеціалістом архітектурного бюро «Дроздов і партнери». У 2017 році став одним із засновників Харківської Школи Архітектури, її наставником та викладачем. ХДАМ – перша приватна та незалежна архітектурна школа в Україні. Куратор виставкових проєктів Міжнародної бієнале в Роттердамі (2005), «Патіологія» (2006), Московської бієнале (2012). Співавтор і критик семестрового проєкту GSAPP (2011). Експерт премії Європейської комісії та ЄС Міса ван дер Рое. Співавтор книги «Розмови про архітектуру», яка освітлює український архітектурний сучасний дискурс. У 2022 році став співзасновником урбаністичної коаліції для України «Ro3kvit», яка займатиметься розробкою методології відновлення інфраструктури та міст України.

(Мрія)
Сергій Родіонов — креативний директор і співзасновник «Мрія», ініціативи за майбутнє України та консультації з брендингу «Сергій Діма». Автор «Місто Маріуполь» та «Re:Mariupol», маніфесту відбудови свого рідного міста. У минулому Сергій був арт-директором видавничої платформи «Setka» та керував візуальним напрямком багатьох міжнародних видань — «The Village», «Look At Me», «Hopes&Fears», «Accent».

(Мрія)
Анна Камишан є мультидисциплінарною кураторкою та художницею; працює у сфері архітектури, урбаністики, та соціокультурних студій. Анна була директоркою концептуального розвитку Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр» в Києві. Після повномасштабного воєнного вторгнення Росії в Україну, Анна співзаснувала «Мрія» — ініціативу, що має на меті уявлення майбутнього України в довгостроковій перспективі. Анна є співробітницею фонду архітектури Дженкса («the Cosmic House») в Лондоні та має пропозицію почати однорічне дослідження в Інституті поглиблених студій Університетського коледжу Лондона.

(Архітектурна палата Національної спілки архітекторів України)
Анна Кирій – архітекторка, власниця ТОВ «Архітектурно-проєктна група Анни Кирій». Вона є заступницею голови Архітектурної палати Національної спілки архітекторів України.

(Аналітичний центр CEDOS, Україна)
Іван Вербицький був обраний директором Cedos у 2019 році. Його наукові інтереси включають житлову політику, міські трансформації, місцеве врядування, громадянську участь та міську мобільність. З 2014 року Іван працював аналітиком та дослідникомв аналітичному центрі Cedos. У 2015-2019 роках був редактором та керівником проєкту Mistosite (міське інтернет-медіа); у 2018-2019 роках був проєктним менеджером Українського форуму урбанізму. Має ступені бакалавру політології та магістру соціології Національного університету «Києво-Могилянська академія».

(Центр культури солідарності «Słonecznik»)
Юлія Кривич (Дніпро/Варшава) – візуальна художниця, кураторка та активістка, яка працює з фотографією, публічним простором та постартистичними практиками. Кривич живе у Варшаві, працює у Щецинській Академії Мистецтв у Майстерні фотографії та постартистичної практики. Після повномасштабного вторгнення росії в Україну Юлія координує та співкурує Центр культури солідарності «Słonecznik» у Музеї сучасного мистецтва Варшави.

(Center for Urban Studies, Kyiv / Center for Urban History, Lviv)
bio coming soon

(OKNO)
Петро Владимиров – архітектор, художник і куратор. Він є керівником проєктів у консалтинговій фірмі Direction, а також закінчив факультет архітектури Вроцлавського науково-технічного університету. Після початку війни він став співзасновником ініціативи «OKNO», яка збирає використані вікна з Польщі та надсилає їх українським некомерційним організаціям, які працюють над відновленням розбомблених будинків. Зараз курує виставку про інституційну відбудову України в Музеї Варшави.